Деніел, Стівен і я поїхали з Миколаєва до Херсона, щоб доставити речі до клініки. Оскільки Херсон знаходиться близько до фронту, нам порадили одягнути бронежилет, який нам також надали. Це мало сенс, тому що снаряди продовжували бити по місту під час нашої присутності.

Спочатку ми познайомилися з Ольгою з Києва, яка там дислокувалася, потім передали пожежній команді вогнегасники і нарешті поїхали в клініку.

Лікар клініки вказав нам, що ми знаходимося всього за 500 метрів позаду фронту. На пляж нас теж не пустили, бо на іншому березі причаїлися російські снайпери.
Звичайно, ми годували і вуличних собак у Херсоні. Це те, що ми робимо скрізь.

Коли ми хотіли повернутися до Миколаєва, була повітряна тривога і Україна заглушила GPS. В результаті навігація стала неможливою на всіх пристроях.

Дорожні знаки фарбуються, демонтуються або вирізаються біля передньої частини. Це не дозволяє російським солдатам зорієнтуватися у разі входу в місто.

Потім я підійшов до старого чоловіка на вулиці. Він був у захваті від того, що зміг нам допомогти, і супроводжував нас до межі міста, щоб показати нам дорогу. Ми нагородили його кількома плитками шоколаду.